дощ (довге натискання; ти — птах над пальцем): рожеве на картинці — звідки й наскільки «падає» на тебе (вище й ближче — сильніше); 8 секторів — гучність кожного напрямку; яскравіше — ближче; ↑ = попереду
Довге натискання = клік язиком. Не відпускаючи, веди пальцем — кліки йдуть далі, голова повертається туди, де палець (сканування); голка в цей час мовчить. Хвіст кімнати (v107, експеримент, вимикається галочкою): усі пізніші відбиття як дифузне поле — статистична акустика приміщень (Еєрінг): об'єм і вільний пробіг ℓ = 4V/S оцінено з карти (невидиму частину кімнати вважаємо схожою на видиму), поглинання стін α = 0.25 (матеріалів не знаємо), повітря ISO 9613-1, відкрите небо — втрата. Для виміряних карт це в метрах; для MiDaS-карт об'єм умовний. Клік — синтетична модель з Thaler та ін. 2017 (PLOS Comp. Biol.), експерт EE1: 5 затухаючих тонів 3.5–11.9 кГц, ~3 мс, спрямованість рота — кардіоїда з еліпсом (−1.7 dB на 30°, −6 dB на 90°, Thaler 2018). Голова повернута в бік пальця. Кожен піксель карти глибини — елемент жорсткої поверхні (Кірхгоф): його відлуння = похідна кліку із затримкою 2R/c, вага = тілесний кут пікселя × спрямованість; поглинання повітря — по частотах (ISO 9613-1, 20 °C, 50 %: 0.024 dB/м на 3.5 кГц … 0.22 dB/м на 12 кГц), у 8 смугах відстані. Усе сумується когерентно: рівна стіна на відстані d дає рівно клік/(2d) (−6 dB на подвоєння) через інтерференцію зон Френеля; стовп спадає як d−1.5, мала куля — як d−2; ніщо не «впізнається». Напрям — HRTF браузера (спектр напрямку, комірки 10°×10°) з точними міжвушними затримками по кожному пікселю (Вудворт, голова 8.75 см); клік чути як фронтальне джерело на 1 м через той самий HRTF, тож затримка клік→відлуння точна (перевірено: 5.83 мс на 1 м). Лише перше відбиття, без реверберації. Калібрування: MiDaS дає відносну зворотну глибину — прийнято найсвітліше = 1 м, найтемніше = 30 м, поле зору 70°. Карти «виміряно» (v105) — справжні сенсори глибини (Kinect v1/v2, Xtion; зразки SUN RGB-D, NYU v2, TUM RGB-D): відстані в метрах і власне поле зору камери (57–69°), тож відлуння від них — у справжніх метрах. Чорні латки там — місця, де сенсор нічого не виміряв (скло, далина понад ~8 м, тіні країв): там відлуння немає. Ближче за 1 м прирівняно до 1 м. Уповільнений запис ×k — та сама фізика ×1, програна в k разів повільніше (і в k разів нижче), як time expansion у детекторах кажанів. Поверхні поза кадром не відлунюють.
Пляма = група точок: її центр мас і розкид (еліпс: довжина й ширина — подвоєний розкид уздовж і впоперек, кут — куди витягнута); яскравість еліпса = вага групи. Роздільність 1 — одна пляма на все під пальцем (дві купки дадуть одну довгу повернуту пляму); 2 — її ділимо лінією через центр мас поперек найбільшого розкиду; 4 і 8 — кожну половинку так само. Грубша роздільність — зважене середнє тонших.